Acts 22

А коли той дозволив, то Павло став на сходах, і дав знака рукою наро́дові. А як тиша велика настала, промовив єврейською мовою, ка́жучи: 1

Павлове оправда́ння перед народом

2„Мужі-браття й батьки! Послухайте ось тепер ви́правда́ння мого перед вами!“ 3Як зачули ж вони, що до них він говорить єврейською мовою, то тиша ще більша настала. А він промовляв: 4„Я юде́янин, що родився в кілікі́йському Та́рсі, а ви́хований у цім місті, у ніг Гамалії́ла докладно навчений Зако́ну отці́в; горли́вець я Божий, як і всі ви сьогодні. 5Переслідував я аж до смерти цю путь, і в'язав, і до в'язниці вкидав чоловіків і жінок, 6як засві́дчить про мене первосвященик та вся старши́на. Я від них був узяв навіть листи́ на братів, і пішов до Дама́ску, щоб тамте́шніх зв'язати й приве́сти до Єрусалиму на кару. 7І сталося, як у дорозі я був, і наближа́всь до Дамаску опі́вдня, то ось мене нагло осяяло світло велике з неба! 8І я повалився на землю, і голос почув, що мені говорив: „Савле, Савле, — чому́ ти Мене переслідуєш?“ 9А я запитав: „Хто Ти, Господи?“ А Він мені відказав: „Я Ісус Назаряни́н, що Його переслідуєш ти“. 10А ті, що зо мною були́, правда, бачили світло, але не почули вони того голосу, що мені говорив. 11А я запитав: „Що́ я, Господи, маю робити?“ Господь же до мене промовив: „Уставай та й іди до Дамаску, а там тобі скажуть про все, що тобі призна́чено робити“. 12А від ясности світла того невидю́щим я став. І присутні зо мною за руку мене повели́, і до Дамаску прибув я. 13А один муж Ана́ній, у Зако́ні побожний, що добре свідо́цтво про нього дають усі юдеї в Дамаску, 14до мене прибув, і, ставши, промовив мені: „Савле брате, — стань видю́щий!“ І я хвилі тієї побачив його. 15І озвавсь він до мене: „Бог отців наших вибрав тебе, щоб ти волю Його зрозумів, і щоб бачив ти Праведника, і почув голос із уст Його. 16Бо бу́деш ти свідком Йому перед усіма людьми́ про оте, що ти бачив та чув! 17А тепер чого гаєшся? Уставай й охристися, і обмий гріхи свої, прикликавши Ймення Його!“ 18І сталось, як вернувся я в Єрусалим, і молився у храмі, то в захо́плення впав я, 19і побачив Його, що до мене сказав: „Поспіши, і піди хутчій з Єрусалиму, бо не приймуть свідо́цтва твого про Мене“. 20А я відказав: „Самі вони, Господи, знають, що я до в'язниць садови́в та бив по синагогах отих, хто вірував у Тебе. 21А коли лилась кров Твого свідка Степа́на, то сам я стояв та вбивство його похваляв, і одежу вбивців його сторожи́в“. 22Але Він до мене промовив: „Іди, бо пошлю Я далеко тебе, — до поган!“

Павлові терпіння в римській фортеці

23І аж до слова цього його слухали. Аж ось підне́сли вони голос свій, гукаючи: „Геть такого з землі, бо жити йому не годи́ться!“ 24І як вони верещали, і одежу шпурля́ли, і кидали порох у повітря, 25то звелів тисяцький у фортецю його відвести́, і звелів бичува́нням його допитати, щоб довідатися, з якої причини на нього вони так кричали. 26І як його розтягли́ для ремінних бичів, то Павло сказав сотникові, що стояв: „Хіба бичува́ти дозволено вам громадянина римського та ще й незасу́дженого?“ 27Якже сотник це почув, то подався до тисяцького, і завідо́мив, говорячи: „Що́ хочеш робити? Бож ри́млянин цей чоловік!“ 28Підійшов тоді тисяцький, та й поспитався його: „Скажи мені, чи ти ри́млянин?“ А він: „Так!“ відказав. 29Відповів на те тисяцький: „За великі гро́ші громадянство оце я набув“. А Павло відказав: „А я в нім і родився!“ 30І відступили негайно від нього оті, що хотіли допи́тувати його. І злякався тисяцький, довідавшись, що той ри́млянин, і що він ізв'язав був його.